Праведники Чернігівщини

Подружжя Юрченків з Рибинська переховували двох єврейок з Корюківки: Софію Якубович та її 13-річну доньку Віру. Віра Якубович розповідала: «Жили в Корюківці, в районі старої лісопильні. Батько був на фронті, а мати, Софія Осипівна, вирішила не евакуюватись, бо не вірила у звірства фашистів. На початку грудня 1941 року, мати пішла до колодязя по воду, а у двір зайшли поліцаї і стали забирати моїх братів Леоніда і Бориса (17-ти і 16-ти років). Бориса вбили під лісом, при спробі втекти, а Леоніда - трохи пізніше на городі. Мені вдалося вискочити з двору назустріч матері. Ми вирішили тікати. Тоді мені було 13 років. Мама була одягнена у батьків старий кожух, а я напівроздягнена, в літніх черевиках. Тікаючи, забігли до хати Ганни Маслак. Господиня дала нам велику теплу хустку. Потім зайшли до сім’ї Стельмахів. Вони умовляли залишити мене в себе. Але ми з мамою вирішили не розлучатися і шукати партизанів разом. Поночі добралися до Милейок. Заночували у хліві в сіні. Мати відігрівала мені то руки, то ноги. Рано-вранці вирушили далі. Дібралися до Олешні. Нас пустила на ніч сім’я Піскунів, обігріла, нагодувала і показала дорогу на Камку. У Камці заночували у сім’ї Мисників, у яких було троє дітей: дочка Галина, сини Іван та Микола. Микола нас провів у Рибинськ до сім’ї Юрченкових. Через велику тісноту у хаті Михайло Захарович відвів нас до своїх родичів Ананенкових, які жили напроти. Там жила Галина Миронівна зі своєю дочкою Фенею та малолітнім сином. Так і жили ми у цих двох родинах три тижні. Але карателі все наближалися до Рибинська і Михайло Захарович попросив свою племінницю Феню відвести вночі нас на хутір Голобівщину до своєї двоюрідної сестри. І в Рибинську і на хуторі про нас піклувалися. Але ми не могли наражати людей з малими дітками на смерть, тому нам порадили шукати партизан у Журавльовій Біді…Партизан ми знайшли у січні 42-го і до лютого 1944-го ми були з партизанами.