Після звільнення Ніжина від окупантів Вєра продовжила навчання, працювала бухгалтером, економістом. З 1978 року – на пенсії. В дорожньо-експлуатаційному управлінні, де вона працювала перед виходом на заслужений відпочинок, про неї відзивалися дуже тепло. Зі своїми колегами та мамою Устею не поривала зв’язків, писала листи з США і матеріально підтримувала родину Петренків. « Додаток Я».
Вєра і Соня Медведєви мали двоюрідну сестру Вєру Ольховську. «Додаток Х». Вона теж проживала в Ніжині. Точна адреса нами не встановлена. Була, як і сестри Медведєви, не заміжня. Вєра, після міграції в США, підтримувала зв’язок з сестрою. Дзвонила їй часто і перепитувала про Устинію Іванівну. Розповідала Медведєва як добре їй там живеться і як гарно до неї ставляться. « Додаток Я». Софія Соломонівна Медведєва народилася в 1921 році в Ніжині. Число та місяць не встановлено. До 1941 року сім’я Медведєвих проживала по вул. 2-га Покровська, 17. В списках вуличкомів мама сестер Вєри, Соні та Нюсі значилася під номером 133: Медведєва Рахіль Янкелівна, господарка, 1895 року народження. Доньки не записані, бо на період зіставлення цих списків в Ніжині не проживали, знаходилися в селі Шатура. Соня, на відміну від Вєри, мала слов’янську зовнішність і могла вільно пересуватися, не ризикуючи потрапити до карателів, як єврейка. Та вона, як стверджують очевидці, потрапила в облаву при відправці молоді в Німеччину на примусові роботи. Прийшло визволення. Соня служила добровільно в Червоній Армії. Повернулась до Ніжина, навчалася, працювала рахівником в Будинку-інтернаті для дітей-інвалідів [39]. Померла Соня в 1984 році. Похована в Ніжині. Обидві її сестри, Вєра та Нюся, проживали в Сполучених Штатах Америки. Відомостей про сестру Нюсю на даний час немає.
Праведник народів світу Відмінності між різними країнами Європи, де нацисти намагались реалізувати план «остаточного вирішення єврейського питання», зумовлювались різними способами дії гітлерівської «машини знищення», різними формами адміністративного управління, історичними традиціями, рівнем впливу на єврейські общини, ставленням нацистів до населення окупованих країн, ступенем небезпеки для рятівників євреїв; усі ці та інші чинники впливали на ставлення місцевого населення до євреїв у кожній країні, зокрема й на теренах України [22]. Загалом місцеве населення України в ставленні до Голокосту (Шоа) можна розділити на кілька груп: – вбивці та їхні поплічники; – сторонні спостерігачі нацистських злочинів — у сучасній західній історіографії їх називають «bystanders» (з англ. — спостерігачі, свідки); – рятівники євреїв, Праведники народів світу. Особливу увагу рятівникам євреїв у період Голокосту приділяє Яд Вашем, ізраїльський національний центр пам’яті Катастрофи та героїзму. Одне з основних завдань Яд Вашем — від імені Держави Ізраїль та всього єврейського народу висловити вдячність тим неєвреям, які з ризиком для власного життя рятували євреїв від геноциду під час Голокосту. Таких героїв називають «Праведниками народів світу». «Додаток Ч». Це почесне звання, що присвоюється від імені Ізраїлю відповідно до Закону про увічнення пам’яті мучеників і героїв (1953 р.) представникам різних національностей та віросповідань. Справу про присудження звання Праведника розглядає спеціальна громадська Комісія, яку очолює суддя Верховного суду Ізраїлю. Щодо походження вислову «Праведник народів світу» то його слід шукати в давньоєврейській історії. У Талмуді це той, хто дотримується семи заповідей Ноя, і не припускається гріха. Сьогодні Праведниками народів світу називають тих людей, які виявили співчуття до єврейського народу. Саме поняття «праведник» відображає етичну істину, закладену в Танасі і Талмуді, сенс якої полягає в тому, що, розглядаючи питання про цінність життя, єврейські мудреці підкреслювали, що життя кожної людини – це цілий світ; вбивця губить не лише життя єдиної людини, а й тих, хто не зможе стати її нащадками. Тому рятуючи одну людину, рятівник дає вижити і його потомству [23]. У «Яд Вашемі» є спеціальний відділ, який розшукує Праведників світу, збирає документальні матеріали про них звідусіль. Звання Праведника народів світу присуджується спеціальною комісією Яд Вашему. За даними організації найбільше Праведників виявлено у Польщі, Нідерландах, Франції і Україні. Одна з особливостей списків Праведників Яд Вашему полягає в тому, що каталог пошуків складений не за етнічними особливостями, а по країнах. Робота у цьому напрямку продовжується. Кожного віднайденого «праведника» нагороджують медаллю з написом івритом «Рятуючи хоча б одне життя, рятуєш світ», його ім’я також викарбовують у Саду Праведників у Єрусалимі. «Додаток Ч». У грамоті зазначається: «Присвоюючи Вам звання «Праведник народів світу», ми високо оцінюємо Ваш подвиг і складаємо нашу вічну подяку за те, що в лихі часи минулої війни Ви виявили християнське милосердя та доброту і, незважаючи на ризик втратити власне життя та життя Вашої родини, врятували євреїв, які були приречені на загибель. Єврейський народ ніколи не забуде Ваш благородний вчинок і буде передавати Ім'я Ваше із покоління у покоління як приклад високої людяності та злагоди між нашими народами. Український народ, гордістю якого Ви є, може пишатись Вами. Ми схиляємо перед Вами свої голови». «Додаток Ч». Незважаючи на великий суспільний інтерес та громадське й моральне значення проблеми, феномен Праведників народів світу є одним з найменш досліджених аспектів історії Голокосту. Це стосується, зокрема, виявлення та уточнення фактів про кількість Праведників у різних країнах та в Україні, про чисельність євреїв, врятованих від нацистського геноциду тощо. Якщо є дані про врятованих у Бельгії (26 000), Нідерландах (16 000), Данії (7200) та інших західноєвропейських країнах, то в нашій країні-сусідці Польщі ці показники варіюються від 25 000 до 45 000 чол.. На Україні, станом на 1 січня 2015 року Праведників світу нараховують 2515 чол. Недостатньо вивчено також ставлення місцевого населення до рятівників євреїв та інші аспекти. Існує певний порядок, процедура присвоєння почесного звання. Врятовані надсилають свої заяви-свідчення про врятування. Євреї, які живуть в інших країнах, звертаються в ізраїльське посольство чи консульство. Заяву-свідчення врятованої особи підтверджують два свідки. Документи розглядає спеціальна комісія, до складу якої входять представники Яд Вашему, історики, юристи, люди, які самі пережили Катастрофу. Комісія застосовує сім основних критеріїв при визнанні тієї чи іншої людини Праведником народів світу: 1) людина, що претендує на звання Праведника має бути неєврейського походження, яка особисто намагалася врятувати хоча б одного єврея незалежно від того, чи вдалося їй це зробити; 2) акт порятунку мав місце в роки Голокосту, коли євреям не було куди діватися і ні на кого було покластися; 3) порятунок євреїв був для самого рятівника ризиком для власного життя; 4) допомога надавалася безкоштовно та безкорисливо, без зайвих умов; 5) рятівник при врятуванні виявляв гуманне ставлення до врятованого; 6) під час, до і після порятунку рятівник не знущався та не завдавав зла євреям; 7) наявність достовірних посвідчень (посвідчення врятованих або документи, що підтверджують факт порятунку євреїв). Спілка євреїв на Україні дуже добре опікувалася тими людьми, які під час війни допомагали євреям, рятуючи їм життя. На честь Петренко Устинії Іванівни посаджено дерево на алеї Праведників музею Яд Вашем на Святій Землі. Про Петренко Устинію Іванівну згодом дізналася вся Україна. 23 березня 1998 року їй було присвоєне почесне звання «Праведниця миру». Вручена грамота та медаль. Стареньку навіть знімав телеканал 1+1 та показували по телебаченню. «Додаток О». За іудейськими традиціями наявність навіть одного Праведника в селі чи місті, країні укріплює її благополуччя, а наявність декількох роблять долю прихильну до кожного, в тому числі і до грішників. Вєра Медведєва доклала чилало зусиль, щоб зібрати всі необхідні документи для присвоєння своїй рятівниці почесного звання «Праведник серед народів світу», і вважала, що її зусилля – це мала частка тієї вдячності, на яку заслуговує Устинія Іванівна своїм героїчним вчинком і всім своїм життям. Померла Устинія Іванівна 20 квітня 2003 року. Похована на місцевому кладовищі. «Додаток Н». Проаналізувавши життєвий шлях Устинії Іванівни Петренко, зазначаємо, жінка прожила складне життя, насичене втратами і розчаруванням. Припускаємо, що десь підсвідомо вона розуміла всі наслідки, які могли статися з нею і її родиною, коли переховувала єврейок. Але відмовити дітям-сиротам, якої б національності вони не були ніколи б не змогла. | |
| Переглядів: 156 | |
| Всього коментарів: 0 | |