Наш біль і наша гордість...(закінчення)
(54) Кожного віднайденого «праведника» нагороджують медаллю з написом івритом «Рятуючи хоча б одне життя, рятуєш світ», його ім’я також викарбовують у Саду Праведників у Єрусалимі.
(55) Ведучий 1: У грамоті зазначається: «Присвоюючи Вам звання «Праведник народів світу», ми високо оцінюємо Ваш подвиг і складаємо нашу вічну подяку за те, що в лихі часи минулої війни Ви виявили християнське милосердя та доброту і, незважаючи на ризик втратити власне життя та життя Вашої родини, врятували євреїв, які були приречені на загибель. Єврейський народ ніколи не забуде Ваш благородний вчинок і буде передавати Ім'я Ваше із покоління у покоління як приклад високої людяності та злагоди між нашими народами. Український народ, гордістю якого Ви є, може пишатись Вами. Ми схиляємо перед Вами свої голови».
Списки Праведників по країнам
(56) Вчитель:
Існує певний порядок, процедура присвоєння почесного звання. Врятовані надсилають свої заяви-свідчення про врятування. Євреї, які живуть в інших країнах, звертаються в ізраїльське посольство чи консульство. Заяву-свідчення врятованої особи підтверджують два свідки. Документи розглядає спеціальна комісія, до складу якої входять представники Яд Вашему, історики, юристи, люди, які самі пережили Катастрофу.
Комісія застосовує сім основних критеріїв при визнанні тієї чи іншої людини Праведником народів світу:
1) людина, що претендує на звання Праведника має бути неєврейського походження, яка особисто намагалася врятувати хоча б одного єврея незалежно від того, чи вдалося їй це зробити;
2) акт порятунку мав місце в роки Голокосту, коли євреям не було куди діватися і ні на кого було покластися;
3) порятунок євреїв був для самого рятівника ризиком для власного життя;
4) допомога надавалася безкоштовно та безкорисливо, без зайвих умов;
5) рятівник при врятуванні виявляв гуманне ставлення до врятованого;
6) під час, до і після порятунку рятівник не знущався та не завдавав зла євреям;
7) наявність достовірних посвідчень (посвідчення врятованих або документи, що підтверджують факт порятунку євреїв).
(57)Ведучий 2: Спілка євреїв на Україні дуже добре опікувалася тими (58)людьми, які під час війни допомагали євреям, рятуючи їм життя. На честь (59)Петренко Устинії Іванівни посаджено дерево на алеї Праведників музею Яд Вашем на Святій Землі. Про Петренко Устинію Іванівну згодом дізналася вся Україна. 23 березня 1998 року їй було присвоєне почесне звання «Праведниця миру». Вручена грамота та медаль. Стареньку навіть знімав телеканал 1+1 та показували по телебаченню.
(Відеоінтерв’ю з сільським головою)
(60)Вчитель: За іудейськими традиціями наявність навіть одного Праведника в селі чи місті, країні зміцнює її благополуччя, а наявність декількох роблять долю прихильну до кожного, в тому числі і до грішників. Вєра Медведєва доклала чимало зусиль, щоб зібрати всі необхідні документи для присвоєння своїй рятівниці почесного звання «Праведник серед народів світу», і вважала, що її зусилля – це мала частка тієї вдячності, на яку заслуговує Устинія Іванівна своїм героїчним вчинком і всім своїм життям. Померла Устинія Іванівна 20 квітня 2003 року. Похована на місцевому кладовищі.
Вчитель: Після присвоєння звання Устинія прожила ще 5 років. які нічим не відрізнялись від її попереднього життя. Нажаль…
Ми так мало про це знали і так мало приділяли їй уваги.
Поряд з нами жила людина, героїчний вчинок якої відомий за кордоном: в Сполучених Штатах Америки, в Ізраїлі. Ми звикли виховувати своїх дітей на прикладі героїв книжок та кінофільмів. А поряд з нами жила сільська трудівниця, вчинок і життя якої є гідним прикладом для наслідування.
Сьогодні ми зібралися для того, щоб розповісти про героїзм простої української жінки, хоч вона і не вважала свій вчинок героїчним. Просто робила, як підказувало їй серця. Устинія є прикладом доброти, самопожертви, милосердя, толерантності.
В наш час Україна потребує більше таких людей, які б боролися за нашу державність, духовність, націю.
Шановні вчителі, на виховних годинах знайомте учнів з історією життя Устинії Іванівни, виховуючи у дітей почуття гордості за нашу землячку.
Шановні гості, можливо, сьогодні ви вперше познайомилися з життєвим шляхом героїні. Наше спільне завдання – возвеличити її ім’я та зберегти в пам’яті майбутніх поколінь.
(музика)
Війна онука й діда
Як страшно жити , коли йде війна.
Коли стріляють недалеко з кулеметів.
Потрібних жертв не вибира вона
І не буває , щоб снаряд в ціль не долетів.
Старому ветерану довгий час
Готові ми довіку співчувати.
Не думав прадід, що сьогодні нас
Прийшлось його онукам захищати.
Як важко їм повірити в війну.
Вони у ворога відбили землю рідну.
Тепер ведем ми операцію страшну.
Із тероризмом боремося гідно.
Та чи цього хотіли дідусі?
Чи мріяли дітей в війну чекати?
Як би ж могли, погодилися б всі
За хлопців наших в бою стояти.
Для чого це сьогодні, розкажіть.
Чому повинні помирати ще люди.
І Україну мирною зробіть,
Щоб небо було дуже чистим всюди!
Порозумійтеся, амбіції складіть.
В країні нашій зараз дуже темно.
Убитій горем матері, скажіть,
Що її син загинув недаремно.
Не схожі війни прадіда і внука
Але вбивають зараз і тоді.
Поранені, контужені і в муках,
Втрачають хлопці роки молоді.
Ми будем діда довго пам’ятати.
Його онука не забудем теж.
Бо їм прийшлось життя за нас віддати.
Обом вклоняємось і дякуєм без меж.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Переглядів: 175 | | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Всього коментарів: 0 | |