Тема: Наш біль і наша гордість... Мета позакласного заходу:
Практичне значення роботи: використання даного матеріалу на уроках з історії та краєзнавства, виховних годинах . Обладнання: мультимедійний комплекс, відеопрезентація, візуальні джерела (відеоролик «У Шатуру, щоб врятуватись», відеосвідчення односельців, фотодокументи, дитячі малюнки, плакати, фотографії), звукозаписи музичних творів, вірші автора заходу, виставка книжок про Голокост, свічки, квіти. Тривалість заходу 1 год 20 хв
СТОРІНКА 1. ГОЛОКОСТ Вчитель: : ( Демонструється слайд № 2) Війна кривавим плугом переорала людські душі. Родюча українська земля вкрилася ранами, міста і села лежали в руїнах. Майже в кожну українську хату прийшло горе, злидні, втрата… Та попри тяжкі і скрутні роки виживання, не втратила людська душа найголовнішої риси – милосердя. : ( Демонструється слайд № 3) (Учениця вносить червону троянду в колючому дроті. Звучить музичний супровід) Ведучий 1: ( Демонструється слайд № 4) Трагічною сторінкою війни була доля євреїв. Знищення єврейського народу в період Другої Світової війни отримало назву Голокост (Шоа). У приблизному перекладі з грецької це слово означає «всеспалення», інше значення – катастрофа). Головним, на думку нацистів, що повинно об'єднувати людей, це їхня раса. Раса істинних арійців – це еліта, вона покликана керувати нижчими расами. Була поставлена мета – підпорядкувати собі всі народи, а тільки один народ – єврейський, знищити повністю, включаючи дітей [6]. Систематичним переслідуванням і знищенню в Німеччині, і на захоплених нею територіях в 1933-1945 роках піддалися 70% єврейського населення Європи. Єврейські громади спочатку переселялися у спеціально створені гето *(відокремлені від зовнішнього світу поселення з мінімальними умовами життя). Це переселення переслідувало лише одну мету – подальше повне знищення його мешканців. Вчитель: : ( Демонструється слайд № 5) Нацистське керівництво створювало таборі смерті, обладнані газовими камерами та крематоріями. Серед них найбільші – Освенцім (Аушвіц-Біркенау), Собібор, Маутгаузен, Бухенвальд. ( Демонструється слайд № 6) Всього у фашистських таборах смерті загинули приблизно 6 млн. євреїв, в тому числі дітей –1,5 млн. ( Демонструється слайд № 7) (Демонструється слайд № 8) У 2005 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію згідно якої 27 січня увесь світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. (Демонструється слайд № 9) Дату 27 січня обрали не випадково, саме цього дня у 1945 році радянські війська визволили найбільший з гітлерівських концтаборів, Освенцім (Аушвіц-Біркенау), через який пройшли, як свідчать документи Нюрнберзького трибуналу, 2,5 мільйона людей, 90 відсотків з яких були євреї. До дня звільнення в таборі залишалося всього 7 тисяч в’язнів. Десятьма днями раніше війська СС вивезли з табору більше 60 тисяч виснажених людей, десятки тисяч з них загинули під час цього «маршу смерті». На виконання резолюції Генеральної асамблеї, рекомендацій Ради Європи в Україні здійснюється дослідження та вивчення цих трагічних подій [5]. (Музичний супровід «Бухенвальдський набат») ( Демонструється слайд № 10 –15) Ведучий 1: ( Демонструється слайд № 16) Єврейський спротив в період Голокосту – організоване або спонтанне протистояння євреїв політиці нацистів, їх союзників і колабораціоністів, переслідуванню та знищенню євреїв в період з 1933 по 1945 роки. Опір поділявся на активний і пасивний. Пасивний опір був поширеніший. Пасивними формами опору були будь-які ненасильницькі дії, які сприяли виживанню євреїв, всупереч планам нацистів. Зокрема, для протидії планам масового умертвіння замкнених в гетто євреїв за допомогою голоду і хвороб, в гетто нелегально доставлялися їжа і медикаменти, підтримувалася, наскільки це можливо, особиста гігієна, створювалися медичні служби [9]. Важливу роль відігравав духовний опір. В гетто і, навіть, в концтаборах існували підпільні школи, професійні курси, проводилися культурні та релігійні заходи. Активна форма полягала у партизанській боротьбі, актах саботажу й диверсій, у збиранні й передачі союзникам по антигітлерівській коаліції розвідувальної інформації, в антифашистській пропаганді й ін. Активний опір називають ще збройним. Перше збройне повстання відбулось у Вільнюському гетто. Згодом у гетто Мінська, Каунаса, Тудіно, Мізачів, Кременці, Луцька, Бродів, Львова тощо. Найбільше повстання відбулось у Варшавському гетто (квiтень - червень 1943 р.). Лише через три мiсяцi нерiвної боротьби повстання було придушено, в результатi чого загинуло i вiдправлено до таборiв смертi 76 тис. чоловiк [7]. Ведучий 2: ( Демонструється слайд № 17) Для українського народу символом нацистського злочину перед людством є трагедія в Бабиному Яру, який став всесвітньо відомим як місце масових розстрілів цивільного населення, що здійснювалися німецькими окупаційними військами в 1941 році. Зараз на території Бабиного Яру знаходиться декілька пам’ятників і меморіальних комплексів жертвам Голокосту. (Демонструється слайд № 18 –23) . Пам’ять про мільйони невинних жертв спонукає українців робити все можливе для недопущення будь-яких проявів антисемітизму, ксенофобії, расизму і нетерпимості. «Додаток А». Україна – одна з держав Східної Європи, єврейське населення якої понесло чи не найбільші втрати ( поступаючись тільки Польщі) в період Другої світової війни. В радянський період замовчувалось, недостатньо вивчалось це питання . Але сьогодні ми живемо в країні, де молоде покоління має можливість формувати світогляд в умовах толерантності, культури миру, загальнолюдських цінностей. Вчитель: ( Демонструється слайд № 24) Голокост – це жах, біль, смерть. Він не повинен повторитися. Але пам’ять про мільйони невинно загублених людей житиме завжди. (Музичний супровід «Трагічна музика смерті») Ведучий 1: Присвячується жертвам Голокосту… Війна! Яке страшне, болюче слово. Аж моторошно, аж трясе. Війна! Чи бридко так звучить на інших мовах? Мабуть, перекладається – «згадати все». Та що ми знаємо, лиш те, що розказали: Там розстріляли, там зірвавсь снаряд. А всіх євреїв – гнали, гнали. Тоді палили їх, живими вряд. «Народ єврейський знищити потрібно!», Такий наказ у ворогів давно! А як же дітки? Їх уже не видно… Живцем закопували – серце в них було? Ні не було. Ще у мороз збирали І, роздягнувши всіх до наготи, Міськими вулицями до ровів пригнали. Розстрілювали. Було страшно йти. Та вони йшли. І тихо так. Мовчали. Хтось схлипував, дідусь стогнав. В колоні зрідка діти десь пищали. А ворог знав і безпощадно гнав. Війна! Яке страшне, болюче слово. Аж моторошно, аж трясе. Та що ми знаєм про це слово? Нам залишається лиш пам’ятати все. СТОРІНКА 2. ОКУПАЦІЙНИЙ ПЕРІОД ( Демонструється слайд № 25) Вчитель: ( Демонструється слайд № 26) 15 вересня 1941 року Ніжин окупували фашисти. Гітлер, ще тільки плануючи наступ на СРСР, однозначно негативно розцінював і більшовизм і євреїв. Тому німецькі окупанти, увірвавшись до Ніжина, спочатку шукали комуністів і комсомольців, а потім добралися і до євреїв. Їм було наказано одягнути спеціальні пов’язки й зареєструватись у місцевій поліції. Німецьке командування намагалося відокремити цю націю від іншого населення, відібравши у них всі права на свободу. ( Демонструється слайд № 27) Нелюдські умови окупаційного режиму передбачили повну ізоляцію євреїв від оточуючого населення. Цим самим унеможливилися спроби будь-якої допомоги їм. За планами нацистів єврейський народ повинен бути знищений від стариків до немовлят. ( Демонструється слайд № 28) Якнайшвидше намагалося виконати вказівки німців місцеве управління, створене окупантами. (Демонструється слайд № 29) У Загальному районному указі №1 щодо організації органів влади та життя на окупованих територіях існувала ціла низка вказівок щодо єврейського населення. Водночас за невиконання цих вимог передбачалися дуже суворі покарання включаючи смертну кару [1]. «Додаток Г». Ведучий 2: ( Демонструється слайд № 30) До міста добиралися кияни, яким вдалося втекти. Вони розповідали про жахи Бабиного Яру. Чи розуміли ніжинські євреї, на що вони приречені? Мабуть, не всі і неповною мірою. У пам’яті багатьох були спогади про лояльне ставлення німців у роки Першої світової війни. Та і повірити у страшні жахи, до яких вдавались німці було дуже важко, адже радянське керівництво нічого не розповідало про звірства нацистів у Європі. Сподіватись на допомогу інших, коли будь-яка допомога з боку мешканців міста каралась розстрілом, було неможливо. Всі розпорядження німецької влади та призначених ними місцевих органів врядування зводилися до залякування людей найжорстокішими карами за найменшу спробу полегшити долю приречених на смерть і муки євреїв. Тому навіть спроба допомогти – це вже був вчинок героїчний. Така людина смертельно ризикувала життям не тільки своїм, але й своєї родини. Героїзм не може бути масовим явищем, і тому тим більш величним стає подвиг людей, які наважувалися в силу різних мотивів рятувати євреїв, у той час як більшість населення займала позицію сторонніх спостерігачів, хоча подумки й могла співчувати своїм колишнім сусідам, друзям, однокласникам тощо. І хоча в Україні на захист євреїв стало безліч українців, але й знаходилися ті, які намагалися нажитися на чужій біді [2]. Ведучий 1: До знищення єврейського населення гітлерівці готувалися планомірно. У Ніжині на Чернігівщині вбивства проходили 6 листопада. Євреї отримали наказ прибути на центральну площу міста. Звідси й почався трагічний похід у вічність. Скорботна колона направилася на окраїну міста. ( Демонструється слайд № 31) За свідченнями очевидців, у колоні було близько п’ятисот чоловік, частину євреїв привезли на машинах. П’яні поліцаї погрожували кожному, хто приближувався до неї. Ті, хто спробував втекти, миттєво були застрелені. Та все ж деякі жінки, разом з дітками, змогли вирватися з тієї колони. Розстріли проводилися і після шостого листопада 1941 року [8]. До Ніжна звозили євреїв з сіл району, Бобровиці, Носівки, розстрілювали біженців з інших міст, в тому числі і Києва. Масові розстріли у Ніжині проходили на території цегельного заводу. ( Демонструється слайд № 32) Скромний пам’ятний знак, встановлений після війни, нагадує про страшні злочини проти багатостраждального єврейського народу. «Додаток Б». Вчитель: ( Демонструється слайд № 33) В Шатурі люди всі знають один одного, та й новини розповсюджуються миттєво: фашисти вже взяли Ніжин, створені органи нової влади, багато полонених, розстрілюють і грабують…
Одним з головних завдань гітлерівців з самого початку окупації українських земель була організація органів влади. В Шатурі вони почали формуватися відразу після захоплення німцями. «Загальний районний наказ №1» передбачав: «… призначити старост з людей політично благонадійних, які ні в чому поганому не були замішані та можуть цілком справитись з покладеною на них роботою». Наказ регламентував всі сфери життя і діяльності жителів, навіть мову: «На всіх установах і підприємствах повинні бути вивішені вивіски німецькою та українською мовами, на всіх заїздах і виїздах сіл встановити вивіски з написом назви села німецькою та українською мовами». «Додаток Г». Ведучий 1: (Демонструється слайд № 34) Населення з тривогою очікувало окупантів. Та на диво все пройшло тихо. Розгромів не було. Великої шкоди людям вони не завдали. Колгосп працював як і раніше. Німці зробили перепис всього населення, тваринницької ферми колгоспу і особистих господарств. Окупанти слідкували за системою щеплень для скота. Сільська управа відповідала за стан справ на селі. Її повноваження були досить широкі. (Демонструється слайд № 35) Фактично, вона представляла інтереси військової адміністрації та відповідала за впровадження в життя наказів і директив німецького командування. В той же час, органи місцевого управління повністю залежали від окупаційної влади, підкорялися їй та виконували всі постанови. У багатьох наказах і розпорядженнях місцевої влади зазначалося: «На підставі розпорядження німецького командування…», «Згідно розпорядження польового коменданта…» Ведучий 2: (Демонструється слайд № 36 ) (Звучить музичний супровід «Шум вітру і музика») Ліхтарик Скрипить ліхтарик монотонно, тихо, На перехресті в темноті нічній, Не знаючи, що йде до нього лихо І буде свідком він історії сумній. А вітер розгойдав немилосердно То в той бік світло – мить і знову тьма. Щось відчував ліхтарик, може й знав, напевно, Що буде біля нього тут війна. Тихенький скрип порушує морозний. Ліхтарик знов голівку поверта. А по душі пробіг мороз тривожний Ведуть людину поліцаї два. Це чоловік в розірваній сорочці. Зі скроні капа кров на білий сніг. В ліхтарику він бачить промінь сонця. Спіткнувся, впав, наче легенько ліг. Його прикладом вдарили і знову. Він затремтів, але піднявся, встав. Почув свою від них він рідну мову. Лиш посміхнувся й далі почвалав. Біля ліхтарика всі опинились. Він підняв очі вогнику вгорі. Ось постріл – серце миттю зупинилось. І світло згасло в металевій цій трубі.
Ведучий 1: (Демонструється слайд №38) Того ж дня, з боку Носівського району в наше село на конях в’їхала ще одна колона німців. Зустрівшись біля церкви, вони залишили село, рухаючись в сторону Лосинівки. Німці навідувалися декілька разів: гуляли разом з селянами на весіллі, перевіряли документацію, поведінку людей, складали списки для відправки на примусові роботи до Німеччини, тощо. Встановлено імена завербованих жителів Шатури: Штанько Ганна Йовтухівна, Романенко Ганна Павлівна, Вовкогон Григорій Климович, Кулик Наталія Андріївна, Сердюк Марія Олексіївна, Романченко Єлизавета Йосипівна. Молодь села активно залучали до різних робіт, в тому числі й до копання окопів. Ганна Павлівна Романченко, одна з тих молодих людей, яка їздила копати окопи, розповідала, що збиралося багато молоді. З колгоспів давали коні з підводами. Для харчування працюючих виділялися свині, овечки. Їздили копати окопи в Стару Басань Бобровицького району. А в Оленівку не доїхали, бо була повітряна атака. Хто залишився в живих, повернулися додому. (Відеосвідчення Романченко М.Ю. 1938 р.н., жительки с.Шатура) Ведучий 2:(Демонструється слайд № 39) Документально підтверджено, що колгосп в Шатурі свою діяльність в період окупації не припиняв. Це пояснюється тим, що найголовнішим завданням окупантів було найефективніше експлуатувати сільське господарство України. Це можна було зробити зберігши колгоспи. Вони повністю були під контролем німців, але у дещо зміненій формі та під іншою назвою. В період війни зменшились прибутки селян, а робочі години збільшились. Працювали від світанку до пізнього вечора. Така жорстока експлуатація допомагає пояснити той факт, що 85% усього постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій вивозилися з України. Колгоспи почали називатися господарством. В ході дослідження вдалося уточнити прізвища голів колгоспу (старост колгоспу) в довоєнний період і в період окупації – Романченко Павло Юхимович, після війни – Семенець Василь Васильович. Старостою села до окупації був Чайковський, присланий з Росії комуністами. Люди часто глузували з нього через недосвідченість в сільському господарстві. (Відеосвідчення Романченко Н.П. 1925 р.н., жительки с.Шатура) Вчитель: (Демонструється слайд №40) Заняття жителів Шатури в період окупації не дуже відрізнялися від довоєнних років велися. На становищі селян позначалося те, що більшу половину врожаїв забирали німці. Тому селяни жили впроголодь. Діти бігали на колгоспне поле красти колоски, солому, збирали залишки після картоплі чи буряків. Часто поліцаї били дітей, коли ті ловилися на гарячому. Так, Варуха Микола Іванович, 1931 року народження не ходив до школи декілька тижнів, після того, як його побив поліцай. Архівні джерела та свідчення очевидців підтверджують, що в час окупації школа в селі працювала. Діти навчалися. Правда, частина шкільного приміщення була відведена для збереження зерна. (Демонструється слайд №41) Саме з цим важким часом пов’язана історія нашої героїні односельчанки Устинії Петренко.
| |
| Переглядів: 181 | |
| Всього коментарів: 0 | |