Ляльки та люди
| Український інститут вивчення Голокосту «Ткума» за сприяння Міністерства освіти і науки України XVІ МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС ТВОРЧИХ РОБІТ ШКОЛЯРІВ, ВЧИТЕЛІВ, СТУДЕНТІВ, АСПІРАНТІВ «УРОКИ ВІЙНИ ТА ГОЛОКОСТУ – УРОКИ ТОЛЕРАНТНОСТІ» Позакласний захід до ДНЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОКОСТУ: «ЛЯЛЬКИ та ЛЮДИ» (За методичним посібником «Три ляльки: «Колетт», «Джерта», «Зузя») c. Шатура, 2019 рік _________________________________________________________________________________ Рубан Тетяна Миколаївна, учитель географії, Рубан Роман Федорович, учитель історії Шатурського НВК «ЗНЗ – ДНЗ» І – ІІ ступенів, Черненко Тетяна Віталіївна, науковий консультант, старший викладач кафедри дошкільної освіти Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Мета: - ознайомити учнів із життям єврейських дітей під час Голокосту, використовуючи сторітелінг, як метод навчання; - формувати уміння аналізувати й узагальнювати історичний матеріал; - розвивати й удосконалювати вміння висловлювати свої думки, аргументуючи їх історичними подіями та конкретною життєвою ситуацією, яка відбулася в нашому селі в роки війни з єврейськими дітьми; - сприяти розвитку особистісних якостей, унікальності уяви кожної дитини; - виховувати почуття людської гідності та прагнення захисту прав людини. Завдання: - розкрити зміст поняття «голокост», причини його виникнення, охарактеризувати його особливості; - проаналізувати долю єврейських дітей під час другої світової війни, застосовуючи освітню методику «Три ляльки»; - формувати почуття історичної пам’яті. Аудиторія: учні 7-9 класів. Обладнання та ресурси: медіапроектор, фрагмент фільму «Список Шиндлера», мультимедійна презентація «Голокост: доля дітей», електронний посібник «Три ляльки: «Колетт», «Джерта» і «Зузя»». Очікувані результати: • учні зможуть не лише узагальнити свої знання, а й висловити власну думку щодо поставлених питань; • досягти компромісу в конфліктних ситуаціях; цінувати життя як найбільшу цінність • вчитель зможе зрозуміти загальну тенденцію в аудиторії й обрати подальші напрями своєї роботи з ними. Тривалість: 90–120 хвилин. Перебіг заходу Перекажіть це дітям вашим, а діти ваші – своїм дітям, а їхні діти – дальшому родові Книга пророка Йоіла 1:2-3 Учитель історії: Сьогодні на уроці ми спробуємо розібратися в причинах і сутності цього трагічного феномена. Трагедія Голокосту – це не тільки частина історії євреїв, це частина всесвітньої історії. Розмова про катастрофу, яка охопила народи в роки Другої світової війни – це розмова і про проблеми сучасної цивілізації. Десятиліттями це була для нас закрита тема. Факти були відомі, але німа пам'ять – поганий, ненадійний союзник людей. Ми повинні говорити на цю тему, ми повинні бути відвертими при її обговоренні, ми не повинні боятися гостроти виникаючих питань. Найбільш незахищеною ланкою суспільства під час війни є діти. Друга світова війна забрала життя мільйонів дітей різних національностей. Діти були в’язнями концтаборів, партизанами, солдатами на фронтах, остарбайтерами. Займали місця дорослих на заводах та фабриках тощо. Трагічною була й доля єврейських дітей. Учитель географії: Ви добре знайомі з історією порятунку єврейських сестер Медведєвих, яка сталася в нашому селі під час Голокосту. Устинія Іванівна Петренко, яка врятувала дівчат і опікувалася ними все своє життя, отримала звання Праведник народів світу. Ми пам’ятаємо і пишаємось її героїчним вчинком. Сьогодні наша школа носить ім’я цієї відважної жінки, про неї написані статті, знятий фільм і кожний житель нашого населеного пункту вдячний Устинії Петренко за врятовані життя єврейським дітям. Але не всім діткам пощастило так, як Соні та Вєрі Медведєвим. (Перегляд фрагменту з фільму «Список Шиндлера» http://pravedniki.at.ua/index/video/0-4 Учитель історії: Перш ніж відповісти на питання, що таке Голокост, давайте згадаємо, що таке геноцид і антисемітизм? Геноцид – це вбивство, спрямоване проти національної або етнічної групи. «Геноцид не обов'язково передбачає негайне знищення народу або етнічної групи, хоча може проявлятися і в масових вбивствах. Найчастіше геноцид виступає як низку спланованих акцій, наступних одна за іншої або відбуваються одночасно; їх мета – знищення тих рис народу, які визначають його своєрідність. Ліквідуються умови повного економічного існування; представників народу позбавляють свободи, здоров'я, знищують їх людську гідність» (Лемке Р.) Антисемітизм – одна з форм національної нетерпимості, що виражається у ворожому ставленні до євреїв. «Простий факт антипатії до євреїв або підвищеної чутливості до їх недоліків... не є антисемітизм. Антисемітизм є страх, презирство й ненависть по відношенню до єврейського народу і бажання піддати його дискримінації» (фр. Філософ Жан Маритэн). Голокост – переслідування і масове знищення євреїв і ромів у Німеччині під час Другої світової війни; систематичне переслідування і знищення європейських євреїв і циган нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933 — 1945 років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло до 6 мільйонів осіб. Діти і Голокост Учитель географії: Яка ж була доля єврейських дітей в роки Голокосту? Доля дітей в роки Голокосту – одна з найважчих сторінок історії. У вогні Голокосту загинуло півтора мільйона єврейських дітей, так як з точки зору нацистської ідеології весь єврейський народ підлягав тотальному знищенню. Нацисти стверджували, що саме расова теорія є двигуном історії. Відповідно до цієї теорії всі народи поділялися на раси: вищі – як, наприклад, німці, і нижчі, до яких належали, зокрема, поляки, литовці, росіяни і українці. Євреїв взагалі не відносили до роду людського, і тому вони повинні були зникнути з лиця Землі. Лише деякі з них, найбільш працездатні могли тимчасово залишатися в живих до тих пір, поки існувала потреба в безкоштовній робочій силі. Так як діти були «непродуктивною» частиною населення, їх депортували в табори смерті в першу чергу, і вони ставали першими жертвами планомірного знищення єврейського народу. Відправлення дітей до таборів смерті ( «дитячі акції»), коли дітей в буквальному сенсі слова виривали з рук батьків, залишила найбільш важкий слід у спогадах очевидців. Зміна ролі дитини в сім’ї Учитель історії: У цей період були підірвані основи єврейського життя, зруйновані всі рамки і громадські структури, які її підтримували, і в першу чергу це торкнулося єврейської сім'ї. Якщо в нормальних умовах дитина повинна була бути найбільш слабким і залежним членом сім'ї, які потребують захисту дорослих, то тепер ми бачимо, як у багатьох випадках діти і дорослі міняються місцями – на дитячі плечі лягає тягар забезпечення сім'ї, дітям доводиться підтримувати і втішати дорослих, на дітей обрушуються зовсім недитячі страхи і тривоги. Ця ситуація ставила перед маленькими дітьми питання, які дитина не стане задавати в нормальних умовах: Хто тепер буде забезпечувати сім'ю? Як можна забезпечити сім'ю в умовах загальної потреби і голоду? Чи можна вкрасти, щоб прогодувати сім'ю? Що таке «добре» і «погано», «можна» і «не можна» у цих умовах? Як можна продовжувати жити в тіні смерті? Тягар відповідальності, який вони були змушені взяти на себе, недитячі враження, які на них обрушилися – найважчими з них були зникнення і смерть близьких – привели до втрати дитячої наївності і безпосередності і до передчасного дорослішання. Проте, найчастіше спогади про життя в період Голокосту ставали для багатьох з живих дітей ностальгічним спогадом дитинства: про ніжні мамині руки і про надійні плечі батька; тому що саме в цей період пройшли їхні останні дні в колі сім'ї - після депортацій у табори і на розстріл родини насильно розлучалися, щоб більше ніколи не зустрітися. Робота за методичним посібником «Три ляльки» . Додаток 1 Учитель історії: Спробуйте відповісти на каті запитання: - Що таке Катастрофа (Голокост, Шоа)? - Якого кольору була Катастрофа? - У яку пору року це відбувалося? - Де сталася Катастрофа? Учитель географії: Спробуємо зруйнувати стереотипи, що склалися. Катастрофа тривала шість років, під час яких постійно змінювалися пори року. Катастрофа було багатобарвною. Катастрофа прокотилася по всій Європі, у різних кінцях якої живуть три наші маленькі героїні. Пропонуємо дітям розглянути ілюстрації: три світлини до кожного оповідання: Клодін Шварц-Родела - лялька Колетт (Франція). Додаток 2 Ева Модвал-Хаймович - лялька Джерті (Угорщина). Додаток 3 Яель (Зося) Зайчик-Рознер - лялька Зузя (Польща). Додаток 4 Історії трьох ляльок I. «Колетт» a) Ким була Колетт, і як вона виглядала? Колетт була найкращою подругою маленької Клодін, яка народилася в заможній родині паризьких євреїв і була їх єдиною донькою. Клодін отримала ляльку в подарунок у переддень війни, коли їй ледь виповнилося 4 роки й відразу ж міцно до неї прив'язалася. Вона брала її з собою всюди, куди б не йшла: у гості до бабусі або до кузини, розповідала їй усе-усе й навіть скаржилася на всі свої дитячі образи. Колетт була великою модницею – у 1943 році, коли самій Клодін виповнилося вже 7 років, її мама змайструвала для ляльки чудову сукню, використавши для цього свою розкішну довоєнну нічну сорочку з натурального шовку. Наряд був зшитий вручну й прикрашений різнокольоровими стрічками – на зразок яскравих фольклорних костюмів – у цій родині дуже любили народні танці. Футболку доповнювала рожева мереживна сорочка й такі ж панчішки, а взута Колетт була в черевички з натуральної шкіри. Лялька була справжньою красунею – її великі очі з довгими віями самі закривалися, а коли її нахиляли, вона говорила: «Ма-ма». Ім'я для ляльки вибрала маленька господиня, назвавши її іменем своєї найкращої подруги. б) Клодін та її лялька в період Голокосту Коли німці ввійшли в Париж і євреї опинилися в небезпеці, сім'я Шварц вирішила бігти в провінцію. Залишаючи разом із батьками рідне місто, Клодін узяла із собою улюблену ляльку Колетт. Це була єдина іграшка, яку вона змогла взяти з дому. Вони пройшли довгий шлях через всю північну (окуповану німцями) частину країни на південь. Небезпечна подорож була можливою тільки завдяки підробленим документам, але над сім'єю Шварц увесь цей час нависала загроза викриття, вони постійно були змушені пересідати з потяга на потяг, а вечори проводили десь у темному кінозалі, де їх ніхто не міг побачити. Клодін теж подорожувала під вигаданим ім'ям – спочатку її звали Франсуаза, а потім Мішель. Кому могла маленька Клодін розповісти про всі свої страхи? Звичайно ж, ляльці Колетт. Клодін не розлучалася з лялькою ні на хвилину, зігрівала її своїм шарфом, коли на вулиці було холодно. Вона сказала ляльці, що їй теж доведеться відгукуватися на чуже ім'я, і тепер її звуть Франсуаза. Зміна імені подіяла на дівчинку дуже важко, вона не могла ніяк зрозуміти, чому вона раптом повинна ховатися, чим вона завинила перед світом і чим погане її справжнє ім'я – Клодін? Її тішило тільки те, що в неї є вірна подруга, яка завжди поруч. «Мені було дуже важливо те, що Колетт увесь час залишалася зі мною, –розповідала згодом Клодін, – тому що я завжди з нею розмовляла, довіряла їй всі свої таємниці. Не пам'ятаю, що і як я їй розповідала, але для мене вона була тією істотою, яка мене підтримувала в скрутну хвилину». Учитель історії: діти давайте відверто поговоримо. Висловіть свою думку. Дайте відповідь на запитання: - Чому Клодін змінила ляльці ім'я? - Чому так важливо людині залишатися людиною? - Як ви розумієте останню фразу: «Не пам'ятаю, що і як я їй розповідала, але для мене вона була тією істотою, яка мене підтримувала в скрутну хвилину»? Учитель географії: На прикладі історії про дівчинку Клодін розкажіть, чи маєте ви подібних «друзів» у своєму житті. Чи довіряєте свої таємниці? в) Додаткова роль, яку відігравала лялька в цій історії Одне з найважчих вражень, пов'язаних із лялькою, Клоді довелося пережити в жовтні 1943 року, коли родина перебувала в Каннах. Клодін прокинулася серед ночі й раптом виявила, що ляльки біля неї немає. «Я стала кликати маму, – розповідає Клодін, – щоб запитати її, куди поділася лялька – як раптом побачила свою Колетт на кухні, чомусь розібрану на частини. Тато возився з нею, намагаючись її знову зібрати, а я не могла збагнути, що тут відбувається? Потім мама мені пояснила, що Колетт не просто моя лялька, вона наша «таємна скарбничка» – у ній ми зберігаємо всі наші кошти й цінності. Коли ми залишали Париж, мама розібрала ляльку й сховала в неї золоті монети, кожна з яких була акуратно загорнута в ганчірку, щоб не дзвеніла. Усередині ляльки все теж було перекладено тканиною, щоб монети не брязкотіли. Коли я тільки отримала Колетт в подарунок, вона вміла говорити «ма-ма», а тепер механізм, як видно, зіпсувався. А може вона просто подорослішала, і їй уже не було потреби кликати маму?» Увесь нелегкий період поневірянь родина жила на те, що було заховано в середині ляльки, поступово міняючи золото й коштовності на продукти. Круглий стіл «Особисті речі – табу?», чи можна його порушити? Учитель історії: - Чому родина Шварц вирішила заховати гроші всередині ляльки? - Як ви думаєте, що відчула Клодін, коли дізналася, для чого ще використовується лялька? - Що означає фраза «а може вона просто подорослішала, і їй уже не було потреби кликати маму?» д) Після війни Завдяки ляльці, Клодін і її сім'я дожили до кінця війни. Вони повернулися в свій будинок у Парижі, і там, на горищі Клодін знайшла лялькове ліжечко й красиву постільну білизну, зшиту мамою ще до війни. Клодін і після війни продовжувала дбайливо зберігати ляльку, яку тепер вона вважала своїм талісманом, нагадуванням про чудесне спасіння. Коли подорослішала Клодін підстригла волосся, із них зробили нове волосся для Колетт. Коли Клодін вийшла заміж (її чоловік теж був французьким євреєм, які пережили Голокост), то Колетт вирушила разом із нею у весільну подорож, а коли їх сім'я в 1970 році репатріювалася до Ізраїлю, то і сюди не забули взяти з собою ляльку. Сама ставши мамою, а потім, і бабусею, Клодін дуже рідко дозволяла спочатку донькам, а потім онукам обережно пограти з Колетт, увесь час стежачи за тим, щоб її не зламали. У 1996 році Клодін подарувала ляльку дитячій виставці в Яд Вашем, щоб і інші діти дізналися її історію й зрозуміли, як це чудово, коли в тебе є вірний друг, на якого завжди можна покластися, і як це буває важливо в важкі хвилини. Учитель географії: - Чому Клодін не розлучалася з лялькою і після війни? - Чим відрізняється ставлення до ляльки до війни й після війни? IІ. «Джерта» а) Ким була Джерті і як вона виглядала? Лялька Джерті була вірною подружкою дівчинки Єви – єдиної дочки в забезпеченій сім'ї угорських євреїв. Сім'я жила в невеликому містечку в Трансільванії, на кордоні між Румунією та Угорщиною (робота з географічною картою). Джерті була найулюбленішою з великої кількості ляльок та іграшок, що оточували Єву, яку в сім'ї балували, як маленьку принцесу. Серед улюбленців дівчинки були також жовтий ведмедик і кімнатна собачка Пуфі. Але обидва вони зникли в перші ж дні війни, а ось Джерті жива до сих пір. Джерті привезли Єві здалеку – турботливий батько купив її для дочки в місті Брашові, що на південному сході Трансільванії. Єва росла в родині, оточена батьківською любов'ю. Її мати була із порядної й заможної релігійної сім'ї, батько був місцевим інтелектуалом, людиною сучасною, прихильником нових ідей, особливо в галузі освіти і виховання. Він заробляв викладанням класичних мов (давньогрецької та латини). Єва розповідає: «Мама була шокована, коли тато із малечку почав давати мені сирі овочі та фрукти, стверджуючи, що вони багаті вітамінами, а ще він – єдиний батько в нашому місті – виносив мене на прогулянку в парк і до жаху всіх місцевих няньок розгортав пелюшки, щоб я приймала сонячні ванни». Єву балували не тільки батьки, а й бабуся з дідусем. Велика й дружня сім'я Єви дотримувалася всіх єврейських традицій. У дівчинки було безліч рідні, і вона – старша онука й племінниця – купалася в променях загальної любові й уваги. Так як Джерті в житті Єви відразу зайняла особливе місце, то її завжди брали з собою, вирушаючи в гості до бабусі з дідусем. У Джерті колись були золотисте волосся, капелюшок і сукня з блискучого рожевого шовку. На дорогах війни зникли ошатний одяг і стрічки, і на нашому фото видно, що лялька ця знала кращі часи. Волосся її вицвіло, очі напівзакриті, але вона все ще зберігає сліди колишньої краси. Єва назвала ляльку на честь своєї найпершої ляльки, яка дуже швидко зламалася. А Джерті збереглася, усупереч усім примхам долі, і стала найголовнішою іграшкою в житті Єви. Учитель географії: Діти, спробуйте самі поставити запитання до тексту. - Яким постає перед нами батько Єви? Яке відношення до нього має лялька Джерті? - Яким було життя Єви до війни? - Чому ляльку назвали Джерті? б) Ева і Джерті в період Голокосту У 1944 році, коли почалася депортація всіх євреїв Угорщини в табори, угорська поліція почала готувати до висилки і євреїв Трансільванії. Єврейське містечко в околицях Брашова, куди переїхала напередодні війни сім'я Єви, порожніли з кожним днем. Дідуся, бабусю і всю їхню величезну родину депортували раніше, а батьків Єви і її саму відправили останніми разом з ще двома сім'ями. Єва так описує цю страшну ніч, коли угорські поліцейські увірвалися в їх будинок: «Мені більше ніколи в житті не було так страшно, як в цю ніч ... Не знаю, що мене налякало – моторошний стукіт у двері або щось дивне в поведінці батьків. Ми з Джерті голосно плакали від страху... Нам дали півгодини на збори. Тато сказав мамі, щоб вона одягала на себе якомога більше одягу, одну на іншу, а мені велів вести себе тихо ... Бідний мій ведмедик так і залишився один в темряві ... Яке щастя, що моя Джерті була зі мною. Я притиснула її до себе з усіх сил, і з цього моменту ми більше ніколи не розлучалися ». Групу євреїв відправили на потязі в Будапешт. На проміжній станції сім'ю розділили – Єва з матір'ю залишилися одні. Розлука з батьком привела в розпач не тільки Єву, а й її маму. Єва пише: «Вперше в житті нам з Джерті довелося втішати маму». Мама відмовлялася розуміти, що відбувається, куди їх везуть. Обидві вони, мати і дочка, уперше в житті залишилися без глави сім'ї, без сильного і турботливого батька, який ще за життя став для Єви казковим героєм. Вони не перестаючи думали про те, де він, що з ним, і чи побачаться вони знову? У Будапешті Єву з матір'ю разом з іншими євреями Трансільванії помістили в найбільшу міську в'язницю Толонч. Їм поголили голови, кілька місяців тримали впроголодь у переповнених камерах, але фізичні страждання не зламали їх і не позбавили надії на зустріч з батьком. І дійсно, виявилося, що батько Єви перебуває в тій же в’язниці! Їм довелося побачитися ще один останній раз перед тим, як чоловік був відправлений до табору, звідки він уже не повернувся ... Але перед відправкою батько Єви встиг подбати про те, щоб врятувати дружину і дочку. Йому вдалося, якимось чином зв'язатися зі своїм давнім знайомим, послом Румунії, який і визволив Єву з матір'ю з Толонча і відправив їх у більш безпечне місце, назад в околиці Брашова. У в’язниці, і під час поневірянь, і в укриттях Єва була нерозлучною з Джерті, вони не розлучалися навіть уві сні. Вона так міцно тримала ляльку, що одне її плече постійно здавалося на кілька сантиметрів вище іншого. Одного разу, коли у дівчинки була висока температура, довелося забрати у неї ляльку, щоб лікар міг її оглянути. Коли Єва прийшла до тями і виявила, що Джерті немає з нею в ліжку, так ридала від горя, що їй знову стало погано. Заспокоїлася дівчинка тільки переконавшись, що лялька не зникла. Питання: - Як вчинок батька, який встигає в останній момент врятувати дружину і дочку перегукується з його образом до війни? - Як ви розумієте фразу «вперше в житті нам з Джерті довелося втішати маму»? в) Додаткова роль, яку відіграє Джерті в житті Єви Лялька Джерті стала для дівчинки Єви своєрідним символом того тепла і спокою, які залишилися в довоєнному часі. Особливо важливим було те, що Джерті була подарунком обожнюваного батька, який зник назажди. Ось як пояснює це сама Єва: «Я зобов'язана життям не тільки матері, але і ляльці Джерті. Мама тільки згодом зрозуміла, що значила для мене ця лялька ... » «Джерті фізично стала частиною мене. Навіть через багато місяців після звільнення, мамі коштувало чималих зусиль переконати мене хоча б зрідка випускати ляльку з рук ... » «Я сама собі дивуюся часом – чому? Чому я немов би зрослася з нею? Чи тому, що це було все, що залишилося у мене від нормального життя, від спогадів дитинства, за які я чіплялася щосили? .. Мені здається, що Джерті стала в моєму житті останнім місточком з минулим, з тією ніжністю і любов'ю, які панували в рідному домі і в усій моїй великій родині. Я повинна була зберегти це в собі будь-якою ціною, інакше б я не вижила ...» Учитель історії: Спробуємо відповісти на запитання, які Єва ставила собі. - Як ви розумієте фразу «Джерті ... стала частиною мене»? - Що означає назва «лялька з іншого дитинства»? - Чому лялька стала символом «нормального життя»? г) Після війни У 1950 році Ева разом з мамою репатріювалася до Ізраїлю. Вона подорослішала, вийшла заміж, сама стала мамою і бабусею. У неї є цікаве хобі – вона збирає ляльок. Її чудова колекція налічує кілька сотень ляльок з усього світу, але Джерті довгий час залишалася найбільшою коштовністю в цьому іграшковому царстві. У 1998 року, коли в меморіалі Яд Вашем створювалася виставка «Недитячі ігри», Ева погодилася передати туди Джерті. Вона написала їй прощального листа, яке помістили на виставці поруч з лялькою. Додаток 5 Учитель географії: - Кому Ви зазвичай пишете листи? - Чому Єва написала Джерті прощального листа? - Чому, незважаючи на всі сумніви, Єва все-таки вирішила пожертвувати ляльку в Яд Вашем? ІІІ. «Зузя» а) Якою була лялька Зузя і який вона мала вигляд? Лялька Зузя з'явилася на світ вже під час війни в Варшавському гетто – цим і пояснюється її непривабливий зовнішній вигляд. Учитель історії: Що таке гетто? Гетто - окреме місце для проживання євреїв – створене нацистами з двома цілями: по-перше, відокремити євреїв від решти населення; по-друге, зібрати якомога більше євреїв у великих містах поблизу залізничних ліній, щоб потім легше було відправляти їх до концтаборів. Гетто розташовувалися, як правило, в найбідніших і тісних районах цих міст. Варшавське гетто було найбільшим в Європі і на його території в жахливій тісноті знаходилося близько півмільйона людей. Гетто і концтабір. Чим вони відрізнялися? В гетто родини мали змогу жити разом, був побут, робота, оселя і, дитинство. У деяких гетто продовжували, легально або нелегально, функціонувати школи або гуртки для дітей. Все це створювало ілюзію, часткового продовження «нормального» життя. У концтаборах, як правило, виживали тільки ті, кого німці вважали «продуктивними», тобто працездатними. «Непродуктивні» – в першу чергу люди похилого віку і діти – підлягали негайному знищенню. Ті, хто залишилися в живих, чоловіки і жінки, розселялися окремо, і такі поняття, як «сім'я» або «громада» в умовах табору втрачали будь-який сенс. Важливо відзначити, що політика «остаточного вирішення єврейського питання» на окупованих радянських територіях проводилась по різному: більшість євреїв прибалтійських республік, України і Білорусії загинуло в розстрільних ямах, а не в таборах смерті. Євреїв Східної України та Білорусії часто знищували, не зганяючи попередньо в гетто. Зузя була єдиною іграшкою дівчинки Зосі в одному з підвалів Варшавського гетто. Підвал цей був для Зосі і житлом, і укриттям. Зузя, і після втечі Зосі з гетто на «арійську сторону», залишилася її улюбленою іграшкою. Зробила цю ляльку для Зосі мама, щоб малятку легше було перенести мимовільне одиночне ув'язнення у підвалі. В гетто панував жорстокий голод. Але люди страждали не тільки від нестачі харчування – не вистачало всього: палива, ліків, одягу. Найстрашніше стало, коли почалися депортації – вивезення євреїв з гетто в табори смерті. Смертельна небезпека нависла над усіма жителями гетто, особливо, над дітьми. Зося разом з мамою поневірялася з місця на місце в пошуках укриття, поки не знайшли покинутий підвал, у якому жили тільки щурі. Цей підвал був непомітний для сторонніх, і щоб якось переконати доньку залишитися, мама змайструвала для неї цю іграшку. Вона розшукала десь голову від зламаної ляльки, зроблену з пап'є-маше. Зося з жахом запитала: «А де у неї ручки? Ніжки? Животик? Чому у ляльки нічого немає?» Мама пообіцяла ляльку «вилікувати», і дійсно – невдозі змайструвала ляльці тулуб, сукню, руки і ноги. Намальоване волосся на голові у ляльки були темним, а маленька Зося на той час уже добре засвоїла, що це «неарійська» зовнішність і, що в такому вигляді небезпечно з'являтися на вулиці, тому відразу заявила: «Ой-ой-ой, її треба гарненько заховати!». Дівчинка знайшла їй затишне місце під своїм матрацом. «Я говорила ляльці:« Не смій голосно плакати – тебе почують! У тебе волосся чорне – тебе впіймають!». Лялька дуже скоро стала повноправним членом їхньої маленької сім'ї. Зося дала їй ім'я, схоже на своє – Зузя. Зося ставилася до Зузі, як до своєї доньки і дбала про неї так, як мама дбала про Зосю. Вона питала ляльку: «Тобі не холодно? Принести тобі ковдру? Ти не голодна? Я принесу тобі морквину». Учитель географії: - Яке значення в оповіданні має чорне волосся ляльки? - Чому Зося жахнулася того, що у ляльки немає нічого, крім голови? - Чому дівчинка назвала ляльку «Зузя»? - Що значить «арійська» сторона і «неарійська» зовнішність? б) Лялька Зузя і Зося у підвалі. Мати Зосі була учасницею підпілля, яке займалося порятунком єврейських дітей із гетто. Вона повинна була часто переправляти кошти і документи, і іноді їй доводилося зникати на кілька днів. Зося залишалася в підвалі сама. Кожен раз, коли мамі доводилося йти надовго, розлука перетворювалося на справжню муку і для неї, і для дочки. Зося розповідає: «Кожен раз вона мене питала: «Ну, ти вже згодна, що я піду?». Я плакала і говорила: «Так, мамо, я згодна, йди ...». Дуже хотіла бути слухняною дівчинкою, щоб мама спокійно могла піти. Йдучи, вона говорила: «Я повернуся, я обов'язково повернуся, запам'ятай, я завжди до тебе повертаюся!». Вона йшла, а я сердилася на Зузю, навіщо вона все ще пхикає, так не можна поводитися, не можна плакати зовсім, що ще за дурниці ... Питання: - Чому, коли мама йшла, Зося сердилась на Зузю? в) Розповідь про втечу Зосі з гетто Одного разу Зосіна мама пішла й пропала надовго. У підвалі закінчилася їжа, Зося не знала, куди подітися від голоду й страху. Коли раптом вона почула кроки на сходах, що ведуть в підвал, то вирішила, що це кінець – німці знайшли їх укриття. У самому підвалі був ще один таємний хід – за купою старих дощок, куди мама веліла Зосі ховатися, якщо зайде хтось сторонній. Туди вона і заховалася, коли в підвал увійшов чорнявий хлопчина років 16-17-ти. Його, як виявилося, послала в гетто Зосіна мама, щоб врятувати дочку. Вона в цей час лежала поранена і не могла пересуватися. Усе це відбувалося в переддень повстання й остаточної ліквідації Варшавського гетто. Юнак гукнув Зосю, але вона, зіщулившись від страху у своїй схованці, не відгукнулася. Він покликав ще й ще раз і, не почувши відповіді, хотів був повернутися, але Зося, не витримавши напруги, розплакалася в голос. Виявивши її, він запитав: «Що ж ти не відгукуєшся, коли тебе звуть?». Зося відповіла, що вона чекає маму. «Ось я і прийшов, щоб відвести тебе до мами, – сказав хлопець, – Звідки, ти думаєш, я знаю, як тебе звати? Тому що мене послала твоя мама». Але Зося йому не повірила: «Я звідси не зрушу, поки мама за мною не прийде!». Хлопчина дуже довго вмовляв її як тільки міг, але дівчинка стояла на своєму. Нарешті, він здогадався розповісти їй, що маму поранили і тільки тоді дівчинка повірила і погодилася. Хлопець посадив Зосю у заздалегідь приготовлений вугільний мішок і вони рушили дорогу. Юнак пояснив їй, як вона повинна поводитися в мішку: «Як вугілля. Знаєш, як вугілля поводиться?» Я запитала: « Як?». Він відповів: «Мовчить! Не розмовляє, не плаче, не кличе, не кричить – нічого. Навіть якщо мене раптом зупинять і попросять розв'язати мішок – ти мовчиш! Я розв'яжу мішок, але вони тебе не побачать – побачать вугілля. Тому і веди себе, як вугілля! ... І щоб я нічого не чув – ні в туалет, ні їсти, ні пити – щоб ти звуку не сміла видати!». Я відповіла: « Добре, я не видам ні звуку!». Ці слова я знала з тих пір, як я себе пам'ятала ... І ось, ми вирушили в дорогу. Йшли і йшли, довго-довго, нескінченно і раптом ... Раптом, я згадала – Зузя! Зузя залишилася в підвалі! Ой! Я почала тихенько стукати йому в спину. Він ніяк не відреагував. Тоді я почала – спочатку неголосно – кликати його: «Пане, пане!» – так мене вчили звертатися до чоловіків по-польськи. Жодної відповіді. Тоді я почала голосніше кричати. Не допомагає. І тут вже я просто зарепетувала на весь голос: «Пане!». Він звернув із дороги, зайшов у під'їзд якогось покинутого будинку, відкрив мішок, підняв кришку з вугіллям, під якою я сиділа й сказав: «Ти що, здуріла? Ти що волаєш? Знав би я, що ти така дурепа, у житті б за це не взявся! Ти що хочеш, щоб нас обох пристрелили?». Я прошепотіла: «Я буду тихо-тихо говорити. Ми Зую забули!» – « Яка ще Зузя ?! » Я пояснила: «Моя лялька, моя дочка Зузя!». «О, Господи !, – сказав він,– Я через неї життям ризикую, а вона морочить мені голову зі своїми ляльками! А ну, сиди тихо, якщо не хочеш отримати по дупі!». І тоді я схопилася на ноги, відкинула кришку, усе вугілля розсипалося, він спробував мене зупинити – але куди там – я ухилилася, встала посеред під'їзду і викрикнула: «Що ти за людина! Ти що, не розумієш, що мама не може кинути свою дочку? Ти що, дурень, не знаєш, що дітей не кидають?». Він раптом втупився на мене і сказав: «Мама не може кинути свою дочку... Залазь назад в мішок – йдемо за твоєю Зузею...» ...І ми пройшли знову весь шлях назад у гетто. Потрібно було знову проникнути в гетто й знову з нього вийти. І це було ще кілька годин ходьби під загрозою смертельної небезпеки. Нарешті, ми дійшли до будинку, де ховалася мама. Вона лежала з перебинтованою рукою. Мама кинулася до нас і запитала мого рятівника: «Що трапилося, чому так довго, ти що, не міг відразу знайти той підвал?». Він у відповідь розповів їй про все, що з нами сталося. Мама злякалася: «Навіщо треба було повертатися?! Треба було гарненько відшмагати цю негідницю, та й усе!». Тоді я обурилася: «Ні, мамо, він вчинив так, як треба – він зрозумів, що не можна залишати дитину одну і допоміг мені забрати мою дочку з підвалу!» ... І тут моя мама розплакалася ... Ось так все це і було. Так мене винесли з гетто». Учитель географії: Застосуємо метод «Крісло автора», щоб поділитися своїми враженнями від почутої історії. Запитання: - Простежте за тим, як змінюється протягом розповіді відношення Зосі до ляльки. Коли саме вона починає сприймати свою іграшку, як живу істоту? - Чому розплакалася мама, почувши Зосині слова? - Чому не можна було вивести дівчинку з гетто, а потрібно було заховати її в мішок? - Чому Зося почала кричати в мішку, не дивлячись на заборону? - Чому юнак повернувся за лялькою? Учитель історії: Згадайте свої дитячі ігри. У що ви грали і чи була у вас гра, схожа на гру Зосі з лялькою? - Чи є щось смішне в оповіданні? - Яку роль відіграє в оповіданні юнак років 16-17? - Чому Зося так добре розуміла фразу: «Щоб ти не сміла звуку видати!»? д) Додаткова роль, яку лялька грала в цій історії Учитель географії: Справжня роль ляльки для дівчинки Зосі полягала у своєрідній психологічній проекції її стосунків з мамою на її стосунки з лялькою – так несвідомо, через гру дівчинці легше було зрозуміти і пережити те, що відбувається. Те, що відбувається між Зосею і її лялькою – не що інше, як звичайна гра в «доньки-матері», яка відбувається в незвичайних умовах. Коли Зося – «Зузіна мама» –піклується про те, щоб ляльці не було холодно, голодно, страшно і самотньо – це допомагає їй самій впоратися в такій ситуації. Зосин вчинок під час втечі з гетто був підсвідомим випробуванням материнської любові – піклуючись за те, щоб її «дочка» не опинилася кинутою, Зося запевняє себе в тому, що її мама більше не залишить її ні за яких обставин. е) Після війни Зося не розлучилася з лялькою і після війни. У 1950 матір із дочкою і лялькою Зузею репатріювалися в Ізраїль. Там Зося змінила своє польське ім'я на ізраїльське – Яель. Вона не перестала любити ляльку і тоді, коли вийшла заміж і в неї з'явилися свої діти. Яель чудово вишиває і цим заробляє собі на життя. Вона робить на замовлення талеси (молитовні покривала), хупи (весільні балдахіни) та інші предмети юдаїзму. Їй здається, що цими шиттям вона з’єднує минуле з сьогоденням. Вишика пов'язана з пам'яттю про матір, яка теж була чудовою майстринею, і про ляльку Зузю, яка, окрім голівки з пап'є-маше, уся була зшита майстерними маминими руками в страшному підвалі Варшавського гетто. У 1998 році Яель пожертвувала Зусю на виставку дитячих іграшок в Яд Вашем, а розповідь про її втечу з гетто, стало одним із головних оповідань виставки. Дебати А. Порівняння всіх трьох оповідань - Порівняйте зовнішній вигляд усіх трьох ляльок. - Чи говорить зовнішній вигляд ляльок про самих дівчаток і про різницю їхніх долей у трьох різних країнах? - Чим схожі і чим відрізняються три ляльки, окрім зовнішнього вигляду? Б. На підставі почутих розповідей спробуйте уявити собі, які питання задавали єврейські діти в роки Голокосту. Приклади питань: - Чому я не такий, як усі? - Чому сусідські діти більше не хочуть зі мною грати? - Чому німці так до нас ставляться? - Чи побачу я знову маму і тата? Дідуся і бабусю? У гетто дитині були незрозумілі багато простих речей: - Як пахнуть квіти? - Що таке свобода? - Що таке метелик? - Що таке будинок? В. Про що мріяли діти в роки Голокосту? Приклад: мрії наших маленьких героїнь: Клодін мріє про те, щоб її більше не змушували змінювати ім'я, щоб вона знову могла грати у дворі з іншими дітьми, а не ховатися. Єва мріє, щоб повернувся її добрий тато; щоб знову опинитися у своїй затишній кімнаті, повній іграшок, де її буде чекати песик Пуфі і де можна буде знову прихилитися до дідуся. Яель мріє про те, щоб мама більше нікуди і ніколи не йшла; щоб можна було вибратися з темного підвалу і пограти у дворі, щоб з'їсти цілий шматок хліба з повною склянкою молока. Г. Поступово з'ясовуємо, що в кожної ляльки, окрім того, що вона була улюбленою іграшкою, була ще одна додаткова роль Колетт – сімейний сейф; Джерті – єдина подруга; Зузя – дочка в постійній грі в «доньки-матері», яку Зося розігрує сама для себе. 6. Підсумок уроку Г. Напишіть лист дівчаткам, з якими ми вас познайомили. Намалюйте ілюстрацію до одного з оповідань. Можна зліпити іграшку для однієї з дівчаток. Д. Для школярів старшого віку – простежте на карті Франції маршрут мандрів сім'ї Клодін Шварц і дорогу Єви з матір'ю з Трансільванії в Будапешт. Де знаходилося Варшавське гетто? Е. Додатковий варіант: напишіть листа дорослим жінкам – власницям ляльок, щоб подякувати їм за те, що вони передали такі дорогі для них іграшки в Яд Вашем. СПИСОК ИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: Три куклы. Учебное пособие, предзначенное для младших школьников. Воспоминания «детей войны» о войне и Холокосте. Упорядник Л. В. Пелюх. – Дніпропетровськ: Інститут «Ткума», 2016. Ури Орлев «Беги, мальчик, беги» Джек Майер «Храброе сердце Ирены Сендлер» Труди Биргер «Завтра не наступит никогда» http://pravedniki.at.ua/index/video/0-4 https://www.yadvashem.org/ru/education/educational-materials/lesson-plans/three-dolls.html https://www.creativeschool.com.ua/storytelling/ https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B4 https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%B8%D1%81%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%81%D1%82 Додатки Додаток 1 Додаток 2 Додаток 3 Додаток4 Додаток 5 «Прощай, дорога моя лялька Джерті!» Я прощаюся з тобою з важким серцем. Може бути, тобі варто було б залишитися вдома, з моїми дітьми, а може й ні? А може, це й на краще, що я віддаю тебе в Яд Вашем? Ти була подругою моїх дитячих ігор в затишному гніздечку, зігрітому люблячими серцями моїх батьків, які так мріяли про безхмарне майбутнє. ... Коли воно було зруйноване угорськими поліцейськими ... із усіх моїх іграшок я вибрала тебе... Я винесла тебе на своїх маленьких руках, я обіймала тебе з останніх сил, щоб ніхто і ніколи не зміг тебе відняти ... Скільки гірких сліз було нами пролито разом – про зниклого батька, про бабусю з дідусем ... Навіть сни і мрії у нас були одні ... Прощай, Джерті, подруго тих моїх далеких років! ... Це остання твоя подорож – із Рамат-Гана в Єрусалим. Можливо,ти зумієш розповісти людям, особливо нинішнім дітям про те, що побачила на своєму віку і де побувала разом зі мною. Постарайся, щоб ця розповідь не вийшла занадто сумною, тому що я врятувалася і виросла, і знову навчилася мріяти і сподіватися. Джерті, дорога, ти останній свідок моїх дитячих страждань, яких я не бажаю жодній дитині на світі. Та страшна мить, коли мене разом із тобою вирвали з батькових обіймів, до сьогодні стоїть у мене перед очима! .. Можливо, я прийду відвідати тебе в Яд Вашем». | |
| Переглядів: 95 | |
| Всього коментарів: 0 | |